Так склалося, що якраз у цьому (2012) році виповнилося 20 років початку моєї професійної діяльності. Пішов 21 рік.
Двадцять років - це значний термін у житті людини, а тим більше - в діяльності професійній. Як і у звичайному житті, коли людина проходить певні етапи - дитинство, юність, молодість, вік середній, вік зрілий, вік похилий, так і у здобутті, і освоєнні фаху - ми зростаємо, досягаємо зрілості, справжнього досвіду, професіоналізму.
Мені поталанило. Можу сказати точно, що нинішнім випускникам архітектурних факультетів та ВУЗів набагато складніше "входити" у професію. Коли ми виходили із стін навчальних закладів з дипломом архітектора, існували потужні проектні інститути, в яких існували певні традиції, школа, кадри, нормативно-технічна база, в яких ми і починали свій професійний шлях. Нам було у кого вчитись і переймати досвід. Сьогоднішнім молодим, починаючим архітекторам в цьому відношенні складніше. Їм нема у кого переймати досвід. Втрачено зв'язок між поколіннями у передачі набутого досвіду, фахових знань, традицій саме із-за втрати отих потужних шкіл.
За свої двадцять років професійної діяльності я проходив усі етапи зростання і освоєння фаху, починаючи з вирішення зовсім простих задач (під керівництвом більш досвідчених архітекторів, справжніх знавців своєї справи), поступово засвоюючи нові знання, здобуваючи досвід, вирішуючи нові задачі, переходячи із якості виконавця у розряд автора і постановника задачі для молодших спеціалістів, і підлеглих, самостійно розробляючи, і беручи на себе відповідальність за все складніші і складніші об'єкти.
Тому тим більш не логічною здається мені започаткована в державі сертифікація архітекторів. Якось все це дивно виглядає. Чи не станеться так, що хтось молодший і менш досвідчений буде мене сертифікувати, вчити як проектувати і приймати іспит (добре, якщо навпаки, - я в черговий раз повчусь у когось більш зрілого і досвідченого. А якщо ні?)
"А судді - хто ?" ... |
